• Ви знаходитесь тут:

• ГОЛОВНА
• СТОРІНКА ПСИХОЛОГА
• ПОРАДИ КЛАСНОМУ КЕРІВНИКОВІ

Робота з дітьми «групи ризику»

Кожному вчителю знайомі словосполучення «важкий підліток», «група ризику». Із чим вони асоціюються? Дуже багато витрачених сил, часу, нервів, а також очікування неприємностей, безсилля і разом з цим - радість перемог, нехай маленьких, але все ж таки перемог.

Зміни, що відбуваються сьогодні в нашому суспільстві, зумовили загострення проблеми допомоги дітям із так званою «важкою поведінкою» і розробку діючої системи заходів з профілактики та реабілітації цієї групи молоді.

Що реально може зробити класний керівник?

1. Надати своєчасну психолого-педагогічну підтримку дитині, яка опинилася в складній життєвій ситуації.

2. Сприяти формуванню в дітей і підлітків «здорових» моделей способу життя, що надають можливості для реалізації особистісного потенціалу.

3. Сприяти підвищенню психолого-педагогічної компетентності дорослих (батьків, педагогів).

4. Залучити до виховного процесу школи представників громадськості.

5. Протистояти залученню підлітків до злочинної діяльності.

Як організувати роботу із «важкими» учнями, щоб досягти суттєвого результату?

Пошук ефективних заходів соціальної профілактики припускає визначення сутності поняття «девіантна поведінка», її видів, факторів, що впливають на збільшення кількості учнів з такою поведінкою, а також ролі освітніх інститутів у розв΄язанні завдань попередження відхилень у поведінці.

Поведінкою, що відхиляється (девіантною), називають соціальну поведінку, яка не відповідає сталим у певному суспільстві нормам. І.С.Кон уточнює визначення девіантної поведінки, розглядаючи її як «систему вчинків, що відхиляються від норми, яка є загальноприйнятою або такою, що припускається, чи то норми психічного здоров΄я, чи то права, чи то культури й моралі».

Існуюча система заходів з профілактики девіантної поведінки неефективна, зокрема, через:

- пріоритет навчальних завдань перед завданнями виховання в роботі з дітьми й підлітками в освітньому закладі;

- низьку доступність конкретних технологій профілактичної роботи для практичних працівників;

- надання допомоги учням з девіантною поведінкою переважно педагогами-ентузіастами;

- безсистемність і непослідовність у реалізації заходів із профілактики та реабілітації.

Для того щоб заходи з профілактики були більш ефективними, необхідне створення таких умов:

- виявлення адекватності застосовуваних заходів з профілактики на підставі даних соціально-педагогічного моніторингу;

- науково-методичне оснащення процесу взаємодії школи, родини й інших соціальних інститутів в організації роботи з дітьми з девіантною поведінкою.

Девіантна поведінка підрозділяється на дві категорії:

1) Поведінка, яка відхиляється від норм психологічного здоров΄я, що припускає наявність явної або прихованої психопатології (патологічна);

2) Антисоціальна поведінка, яка порушує якісь соціальні, культурні й особливо- правові норми.

Відхилення в поведінці дітей і підлітків можуть бути зумовлені такими причинами:

- соціально-педагогічною занедбаністю, коли діти або підлітки поводяться неправильно через свою невихованість, негативні стереотипи поведінки, що склалися, відсутність у них необхідних позитивних знань, умінь і навичок;

- глибоким психологічним дискомфортом, що викликаний неблагополучними сімейними взаєминами, негативним психологічним мікрокліматом у родині, систематичними навчальними не успіхами, взаєминами з однолітками в колективі класу, що не склалися,неправильним (несправедливим, грубим) ставленням до дитини з боку батьків, учителів, однокласників;

- відхиленнями в стані психологічного та фізичного здоров΄я і розвитку, віковими кризами, акцентуаціями характеру й іншими фізіологічними психоневрологічними проблемами;

- відсутністю умов самовираження, незайнятістю корисними видами діяльності, відсутністю позитивних і значущих соціальних і особистісних життєвих цілей і планів;

- бездоглядністю, негативним впливом навколишнього середовища й соціально-психологічною дезадаптацією, яка розвивається на цьому підґрунті, зміною соціальних і особистісних цінностей з позитивних в негативні.wym-1451917106455

Як розмовляти з «важким » підлітком?

Під час розмови з підлітком необхідно позбутися повчального тону і приділити час і увагу тільки співрозмовнику, при цьому дотримуючись деяких правил:

- поважати співрозмовника;

- говорити з ним як з рівним;

- аргументувати свою точку зору, залишаючи за підлітком право розділяти її або заперечувати;

- показувати, що він цікавий як людина й співрозмовник;

- дотримуватись кодексу честі;

- учитель має право бути некомпетентним у якійсь сфері життя і визнає таке саме право за підлітком;

- розмовляти тільки про те, про що підліток готовий говорити, «не лізти в душу», надати йому право на мовчання;

- бути готовим вислухати шокуючі подробиці життя підлітка й підтримати його;

- делегувати підлітку відповідальність за власну поведінку й ухвалення рішень;

- дотримуватись права на конфіденційність приватної бесіди;

- бути толерантним до звичок, способу життя та ідеалів співрозмовника.

Про що розмовляти з «важким» підлітком?

1. Навчання- улюблені й не дуже предмети, причини неуспіху, взаємини з учителями, участь у громадській роботі, випадки порушень дисципліни.

2. Плани на майбутнє щодо продовження навчання, вибору професії; здатність ураховувати майбутні труднощі й тверезо оцінювати свої можливості.

3. Взаємини з однолітками; перевага одного близького друга або компанії приятелів, становище серед товаришів, причини вибору приятелів за певними особистими якостями, за спільністю захоплень.

4. Захоплення сьогодні й у минулому ( під чиїм впливом було зроблено вибір, які досягнуті результати, чому захоплення забуто).

5. Взаємини з батьками, внутрішньо сімейні стосунки: склад родини ( хто названий першим, про кого забув згадати, хто займався його вихованням, найбільш близький член родини, з ким у родині конфліктні взаємини, причина конфлікту). Якщо родина розпалася, необхідно з΄ясувати, у якому віці був підліток, коли це сталося, його ставлення до розлучення батьків, чи підтримує контакт із тим з них, хто пішов із родини.

6. Порушення поведінки в минулому: прогули занять, дрібне хуліганство, паління, уживання алкоголю, знайомство з різними наркотичними засобами, втечі з дому, чи був затриманий або взятий на облік міліцією.

7. Найскладніші події в минулому й реакція на них. Наявність колись у минулому суїцид них думок. Перенесені захворювання: як вони позначилися на на навчанні й на становищі серед однолітків. Наявність сьогодні або в минулому порушень сну, апетиту, самопочуття та настрою.

8. Сексуальні проблеми:

- перша закоханість і пов΄язані із цим психічні травми;

- самооцінка своєї привабливості;

- початок статевого життя та потайливе побоювання із приводу своєї сексуальної неповноцінності.

Метою бесід з підлітками є з΄ясування фактора ризику. Фактор ризику- це зв΄язок між характеристиками індивіда, групи або середовища й підвищеною ймовірністю порушень у певний момент.

Фактори ризику
Індивіду-альні	Серед однолітків	Сімейні	Шкільні	Суспільні
Низька самооцінка	Тиск однолітків	Конфлікти в родині	Погана успішність	Ставлення суспільства до вживання тютюну, алкоголю та наркотиків
Агресивність / сором΄язли- вість	Друзі, що вживають алкоголь	Відсутність дисципліни	Низький моральний рівень учителів і учнів	Відсутність підтримки з боку суспільства
Позитивні настанови щодо вживання наркотиків	Небажання вчитися	Занедбаність	Норми, що сприяють вживанню тютюну,алкоголю, наркотиків	Економічна нестабільність
Погана успішність	Дружба з підлітками, що вживають алкоголь і наркотики	Фізичне й психологічне насильство в родині	Неповажне ставлення до освіти	Доступність наркотиків
Порушення поведінки		Батьки, що вживають алкоголь і наркотики

10 кроків із запобігання самогубства у шкільному середовищі

Якщо ви виявили дитину із ознаками суїцидальної поведінки:

Крок 1-й: Повідомити психолога (органи управління освітою).

Крок 2-й: Практичному психологу (у разі його відсутності соціальному педагогу) спільно з класним керівником створити безпечну, особистісно-орієнтовану і довірливу ситуацію навколо дитини і розпочати постійний щоденний контакт з дитиною (спілкування з використанням запитань «Що трапилося?, Я помітив, що у тебе щось відбувається негаразд, Які проблеми тебе турбують – я хочу тобі допомогти, Що у тебе на душі? Що тебе турбує? Твоя душа болить?» тощо). Знайдіть час слухати про все, що буде говорити дитина. Якщо вона замкнулася – знайдіть ключик до неї, але не чиніть тиску на дитину.

Крок 3-й: Переможіть страх над собою і поговоріть з дитиною, чи думала вона про смерть, як давно і які були її фантазії, думки, плани.

Крок 4-й: Спробуйте визначити ту складну кризову ситуацію, яка спричинила думки про власну смерть.

Крок 5-й: З‘ясуйте, чи є в родині підлітка дорослий, якого він поважає і любить, який є авторитетом або соціально близькою людиною. Знайдіть її і залучіть до постійної підтримки на певний час.

Крок 6-й: Практичному психологу, на основі своїх робочих даних, описати «Психологічний портрет школяра» та спільно з індивідуальною карткою подати для експертного прогностичного висновку в міський (обласний) науково-методичний центр практичної психології і соціальної роботи по факту виявлення ознак суїцидальної поведінки.

Крок 7-й: У випадку наявних випадків суїцидів у родині, попередніх суїцидальних спроб, вживання наркотиків і інших токсичних речовин, наявних психопатичних або депресивних розладів особистості, патології психічного розладу – обґрунтовано і толерантно рекомендувати батькам звернутися до психіатра, або психотерапевта, або психоневролога.

Крок 8-й: Практичному психологу школи організувати щоденне постійне підтримуюче спілкування з дитиною, вчителями та сім‘єю. Розробити індивідуальну програму психологічної допомоги та формування захисних антисуїцидальних факторів. У випадку відсутності відповідних вмінь і навичок у працівника психологічної служби – його обов‘язок знайти кваліфікованого фахівця і залучити до роботи аж до повного зникнення суїцидальних ознак в поведінці.

Крок 9-й: Виявити фактори ризику у сім‘ї та школі для конкретної дитини. Розробити рекомендації для педагогів та родини – як організувати підтримуюче спілкування з дитиною та що змінити у взаємостосунках «дорослий – дитина».

Крок 10-й: Організувати психопрофілактичну роботу у школі за 7-ми компонентною схемою (вказана вище). Затвердити план дій наказом по школі.